2010-07-17 - Добрий-Вечір із харизмою, Україна Молода

Україна Молода, 2010-07-17#130

Про запис нового альбому, політичну позицію і дружбу з Андрієм Середою «УМ» поговорила з фронтменом гурту «Вій»

Нечисленна когорта груп–ветеранів, що виникли наприкінці 80–х та на початку 90–х, створила власний неповторний дух і образ явища, яке ми звикли називати українською рок–класикою. Одна з головних рис класичних українських рок–гуртів — це переконлива індивідуальна харизма фронтменів тих груп, кожний з яких обрав собі сценічне амплуа. Незрівнянний «рагульський» суржик Сергія Кузьмінського з «Братів Гадюкіних», іронічно–дотепний, вишуканий і водночас кабаретово–розхристаний Михайло Барбара з «Мертвого півня», монументально–непохитний, зі своїми глибокими філософемами Андрій Середа з культового «Кому Вниз», фольклорно–панківська драйвова експресія Олега Скрипки з легендарних «Воплів Відоплясова», поетична рафінована самозаглибленість Тараса Чубая з «Плачу Єремії» очевидно контрастує із завжди виваженими, магічно–загадковими піснями–формулами Дмитра Доброго–Вечора — фронтмена групи «Вій». Хтось зауважив, що Дмитро — це справжній гуру язичницького рок–н–ролу, і я не здивуюсь, якщо через кілька десятків років «вієвські» пісні сприйматимуть як народну творчість, адже в сенсі всеохопності і лаконічності музичної мови він дійсно не знає собі рівних. До речі, на одному з культурологічних сайтів Дмитро знайшов свою знамениту пісню «Очі відьми», названу народною... Сьогодні поговоримо з Дмитром просто про музику…

У піснях Мареничів рок відчуваю, а в «Океану Ельзи» — ні

— З якими думками ти приходиш до круглої дати — 20–річчя групи «Вій»? Нині «Кому Вниз», «Мертвий півень», «В.В.», «Брати Гадюкіни», «Плач Єремії» та «Вій» можна вважати класиками жанру, які сформували модерне обличчя української рок–сцени. Чи почуваєшся таким–от класиком?

— На мою думку, рок як такий — це доволі розпливчасте поняття, адже справжній рок не визнає усталених штампів, стандартів. От, наприклад, я відчуваю рокову складову в музиці тріо Мареничів, а те, що робить Слава Вакарчук і «Океан Ельзи», попри зовнішню належність до жанру, роком не є. Ще до появи гуртів, які ти назвав, у нас активно тиражувалися і виконувалися твори Володимира Івасюка, були також дуже популярні і «Кобза», і «Ватра»... Але все ж таки то була естрадна музика на фольклорній основі. Справжній український рок виник одночасно з нашою державною незалежністю на великій хвилі патріотизму, яка захопила й багатьох музикантів, і в музиці залишилися лише ті, хто не мислив себе поза нею. А нині я, чесно кажучи, не знаю, для кого робити цю музику...Нині справжніх українців, на яких не може вплинути політична ситуація, стало чомусь менше. Чи вважаємо себе класиками жанру? Знаю лише одне. Як раніше, так і зараз ми таки змінюємо Україну і українців на краще. Вважаю, що наш внесок у розбудову української держави є не меншим, ніж із боку інших діячів сучасної культури. А те, що зробили для культури названі гурти, я впевнений, залишиться надовго.

— Спочатку ти був бас–гітаристом гурту «Ер.Джаз», потім — «Баніти Байди». Що спонукало тебе створити власну команду?

— Амбіція щодо створення власної групи у мене завжди була. Колись мене запросили пограти на бас–гітарі у групі «Ер.Джаз». Мені подобалося там грати, за винятком того, що група звучала не дуже професійно. В «Баніті Байді» разом із Віктором Недоступом, або «Баксом», я був співзасновником колективу. На бас–гітарі грав тому, що вважав, що гітарист має бути якщо не віртуозом, то принаймні дуже сильним музикантом. Для мене участь в обох складах була хорошою творчою практикою, і я там зробив свій внесок у вигляді певних ідей, аранжувань творів.

— Враховуючи дуже непрості умови існування в нашій країні рок–музики, що тобі всі ці роки допомагало триматися на плаву, вижити і не зламатися?

— Вислів «триматися на плаву» передбачає, що ти тонеш. Насправді нічого такого екстремального не відбувалося, тобто я не тонув. Інколи просто займався якимись суміжними речами, такими як звукорежисура. Гадаю допомагало вижити, хоч це і пафосно звучить, саме те, що я люблю свою країну, я українець і люблю українську культуру. Не зламатися допомогло те, що я музикант і живу в музиці.

Переконаний нематеріаліст

— Розкажи про філософію, про світогляд «Вія»: якою є громадянська позиція, чи інтегровані ви як музиканти до якихось суспільних рухів?

— Думаю, нікого не здивую, коли скажу, що нашим світоглядом є любов у найширшому розумінні. Колись це поняття було ключовим у світогляді хіпі, але воно було егоїстичним, тому цей рух швидко себе вичерпав. У нашому випадку поняття любові передбачає ще любов до батьківщини, а наш патріотизм не награний. Я не хрещений, але вірю в Бога, власне, у той Абсолют, який керує Всесвітом. Я переконаний нематеріаліст. У кожну пісню вкладаю частинку себе, тому кожна пісня — це частина мене самого, моєї свідомості, підсвідомості, розуміння життя. Щодо громадянської позиції, я знаю точно, що ми ніколи не підемо за комуністами, Партією регіонів. Моя позиція — любити свою Батьківщину.

— Доволі незвичним був ваш альбом–трибют «Очі відьми», де багато груп по–своєму переграють пісні «Вія». «Серед тіней» у виконанні «Кому Вниз» та «Очі відьми» очима «Піккардійської терції» виглядають як шедеври, але сам факт появи того релізу було сприйнято як натяк на завершення діяльності команди...

— Це не так. Альбом має назву «Очі відьми. Пісні групи «Вій»у виконанні українських музикантів». Це не трибют у західному розумінні, а, скоріше, збірка кавер–версій наших пісень у виконанні груп, яким подобається «Вій». І це не натяк, а підведення риски під певним періодом творчості.

— Після виходу цьогорічного альбому «Йшов я небом» стало відомо, що група вже активно працює над новим релізом...

— Вже записана десь третина матеріалу, а сам альбом буде готовий ближче до зими.

— Чи буде продовження медійного проекту «Радіо Україна», де представлено найкращу музику, з точки зору «Вія», українського рок–андеграунду?

— Цей диск виник тоді, коли я працював звукорежисером і записав певну кількість цікавих україномовних гуртів. Тільки не подумайте, що я русофоб. Просто, я абсолютно чітко відчуваю, що найбільш загроженою в нашій країні є саме українська мова і її треба захищати й допомагати всіма засобами.

— Кого зі своїх колег–музикантів ти цінуєш і поважаєш найбільше і за що?

— Я високо ціную творчість колег, із деякими, наприклад, з Андрієм Середою і музикантами «Кому Вниз», давно дружу. Хоча мені й не близька естетика хіп–хопу, я віддаю належне тому, що зробили «Тартак», ТНМК, «Бумбокс».

— Як би ти сприйняв виконання найбільш відомих пісень групи, таких як «Політ коршака», «Різдвяна балада» чи інших... симфонічним оркестром?

— Звісно, мені б це було дуже цікаво. Якщо пісні звучатимуть повнокровно в інструментальному оркестровому варіанті, це означає, що то вартісні пісні...