2005-03-19 - Тарасова нiч, Репортер 2005-03-19 - Тарасова нiч, Репортер

Репортер (Тернопольський обласний громадсько-політичний тижневик), 2005-03-19

Здається, добровільну жагу до вивчення української літератури успішно поховали шкільні вчителі. Бо чому тоді Іздрика з Винничуком ми читаємо самостійно, а поцікавитися спадщиною Каменяра чи Кобзаря, яка не увійшла до шкільної програми, не тільки лінуємося, а й категорично відмовляємося?

Тому-то й вшановуємо пам'ять Великих Поетів лише на примусових інститутських заходах, або проторюючи собі шлях у політику (що за політик без цитати класиків?). І дарма, між іншим. Твори Шевченка, які припали пилюкою в твоїй шафі, свого часу були не менш революційними та провокуючими, ніж у наших модних сучасників. І життя Тараса Григоровича було цікавішим, ніж пише підручник. А знаємо лише «Заповіт», немов він усе життя збирався помирати. Е ні, були в нього справи цікавіші.

У Тернополі день народження Кобзаря чомусь проігнорували. Певно, в вузах змусили гуманітаріїв кілька зайвих віршиків вивчити і заспокоїлись. Тому відзначати знаменну подію довелося в Львові, де студентське братство політеху влаштувало революшен-паті «Тарасова ніч».

Якби на мапі України були позначки снігу, то місто Лева минулого тижня зникло б. Та незважаючи на всі хуртовини і затори, наші земляки Audi sile та кияни Вій все ж дісталися на концерт. Найліпше можна вшанувати поета, якщо на забаві заграють його послідовники. І зовсім це не пусті балачки, бо лірика обох груп глибока й справжня.

Audi sile до того ж презентували новий альбом. Чим порушили усталену тенденцію, що гарну вітчизняну музику можна почути лише на концертах, але аж ніяк не вдома. Хоча трирічне існування лише в концертно-гастрольній площині не завадило команді підкорити львівську публіку.

Вій львів'яни не чули більше року. Та й самі музиканти чекали на ту зустріч. А після «Тарасової ночі» навіть замислились, чи не написати пісню на вірші Шевченка. На концерті ж виконували вже знайомі пісні, серед яких і «Очі відьми», без якої, здається, публіка не відпускає Вій.

З Тарасом Григоровичем особисто знайомою бути не довелося, але ризикну припустити, що святкування такого штибу були б йому до вподоби більше, ніж катування учнів загальноосвітніх шкіл.

Олександра Васильчук

оригінал статті