1992-10-10 - «Вивих-92»: Нефигово погуляли, Республика (Всеукраїнська газета)

Республика (Всеукраїнська газета), #10(11)' 10-16 жовтня 1992

Другий фестиваль самовираження львівської молоді вийшов у люди.

Добра організація, море випивки й брак оригінальних ідей позначали це галасливе й життєрадісне шоу. Ревіли рок-групи, сновигали підлітки у протигазах, над сценою оперного театру гойдалася «літаюча голова» поета Віктора Неборака. Організований львівською філією СУСу «Студентське братство» «Вивих-92» перейшов рамки студентської тусовки й постав масовим загальноміським святом, яке надовго запам'ятається оглушеним мешканцям міста. Згідно с концепцією організаторів, фестиваль ставив за мету розкріпачити свідомість львівської молоді. Судячи з кількості різнокольорових фаллосів, якими молодь умить розмалювала сквер на проспекті Свободи, завдання виявилося нескладним. Вільнолюбне місцеве студентство зовсім не видається закомплексованим, власне, як і місто в цілому. Львів бажає мати вигляд куточка Європи, такої собі української Прибалтики, центра культури, мистецтв і лібералізму. І це йому все частіше вдається. Відходять у минуле ті часи, коли за кожною каплицею приїжджому ввижався бандерівець із сокирою. Російська мова тут не може вважатися широковживаною, однак за неї не б'ють по вухам. Домігшись незалежності України, Львів, схоже, зосередився на внутрішніх проблемах. На вулицях стало трохи чистіше, а у кафе ніяка сволота не лізе «повторити» без черги. Острівці екзотики збереглися, перш за все, у центрі, біля пам'ятника аргентинському Шевченку, де групуються ветерани УПА. Художника, що намалював на землі тризуб, дідусі відразу ж примусили замазати священний символ, за який «кров проливали не для того, щоб тепер топтати».

«Вивих-92» вийшов таким аполітичним, що на його стилістиці практично не позначилась відставка Вітольда Фокіна (хіба що не приїхали запрошені на фестиваль міністри Лариса Хоролець та Петро Таланчук. Та це не трагедія). «Фестиваль молоді і студентів» замкнувся на самому собі і справляв враження самодостатнього. Тон святу задавали понад п'ятдесят українських ансамблів, а також метри вітчизняного поетичного авангарду - група Бу-Ба-Бу та інші. Рокери три дні розважали натовп на площі. Співали голосно й щиро, потай радіючи, що до Львова знову не приїхав тричі обіцяний Юрай Хіп (послухати якого втекла б уся аудиторія). Поети відзначалися тим, що розписали цитатами «з себе» триповерховий будинок біля пам'ятника Міцкевичу. Вийшло фантастичне видовище, майже голлівудська декорація. Це треба було бачити, коли не читати. Крім того бубабісти представили в оперному театрі так звану поезо-оперу «Крайслер імперіал» - п'єсу, позбавлену динаміки, драматургії, зрозумілості і взагалі всього, за винятком красивих карнавальних костюмів учасників. Постановка «Крайслера» коштувала півтора мільйона (увесь «Вивих» - 6,5 мільйона). Це теж варто було бачити, але з вимкненим звуком. Інші акції у рамках фестивалю - конкурс поетичних анекдотів, програма українських кінокомедій, виступи ораторів і графоманів біля Міцкевича і т.д. були милими аматорськими витівками. В міру цікавими безглуздими. Відразу хотілося втекти до пив бару «Під левом», де все без обману.

Чесно кажучи, там я провів усі чотири фестивальні дні - з 1 до 4 жовтня, час від часу навідуючись до фестивальної корчми «Кривава Міля». Для різноманітності. Вино сюди підвозили каретою «швидкої допомоги». І це було дійсно дотепно.

«Вивих» будувався на ентузіазмі. Та з цім ентузіазмом вже час «зав'язувати»: професіоналізму немає, - сказав головний режисер фестивалю Сергій Проскурня. Між тим, режисер переконаний, що фестиваль і надалі повинен спиратися на місцеві сили й таланти: це забезпечить йому колорит і неповторність. Поза сумнівом, важко уявити таке привабливе свято у Запоріжжі, Кривому Розі, та і в Києві. Хіба що у Ризі чи у якій-небудь з іспанських провінцій.

Творчий потенціал «Вивиху» сьогодні може суперничати з його фінансовою могутністю: організатори «витягли» фестиваль за підтримки спонсорів і опікунства молодіжного комітету обласної держадміністрації (список тих чиновників і служб, які, на думку «студбратства», заважали нормальній роботі «Вивиха», значно ширший і має бути опублікований у «Post-Поступі»). Зачекаємо років зо два - до наступного фестивалю і подивимося, чим це скінчиться. На той час Бу-Ба-Бу, можливо, напише нову поезооперу, а львівське телебачення навчиться знімати фестивальні програми.

Владислав Перевозченко

оригінал статті