2011-06-02 - Увічнено пам'ять нащадків Кобзаря, Народне слово

Народне слово, 2011-06-02

У день 150-ї річниці перепоховання Кобзаря у Знам'янці представники влади, політичного й депутатського активу та громади відкрили меморіальну дошку на честь Шевченкових нащадків; Катерини та Антоніми Краснцьких. У цій події, котра, безумовно, є знаковою для всіх знам'янчан, відобразилися складні історичні реалії та людські долі, котрі, як відомо, несповідимі та незбагненні. Якщо розглядати її з точки зору самої лише спадщини Тараса Шевченка, котрий не залишив по собі прямих нащадків, то факт проживання у Знам'янці цілої гілки Шевченкового роду по Катерині, старшій сестрі поета, міг би стати для невеличкого райцентру особливим мотивом. Але не став. Поки що, але з'явилася надія на зміни.

Дві скромні жінки, мати й донька Красицькі, створили ще в минулому сторіччі у своєму приватному помешканні унікальну «Кобзареву світлицу», але пішли з життя непомітно й тихо, не залишивши по собі  жодного паростка від славетного роду… Пам'ятники на їхніх могилах (які доглядати просто нікому) зруйнувалися, а от найдорожчий скарб Красицьких прийняв у свої дбайливі руки В'ячеслав Євгенович Шкода, представник наступного покоління роду.

- Бабуся мого батька, Олімпіада Єгорівна (в дівоцтві Красицька), була онукою Катерини, - розповідає Яніна В'ячеславівна Шкода. - Коли Катерина Єреміївна померла, батько продовжив її справу. Він працював у «Кобзаревій світлиці» до 2009 року директором музею та зберігачем фонду.

Яніна розповіла, що шестеро дітей улюбленої сестри Кобзаря Катерини з Антіном Красицьким дали рясне гілля Шевченкового роду. Один із синів, Єгор Степанович Красицький, із родиною приїхав до Знам'янки. Його донька Олімпіада вийшла заміж за Петра Шкоду, звідки й походить гілка генеалогічного древа Красицьких-Шкод. До речі, відома своїм сильним характером і численними здібностями, які відкрилися після травми хребта, двадцятирічна Настя Шкода - наймолодша з нащадків сестри Тараса Григоровича на Кіровоградщині. Нащадки Шевченка живуть і у Світловодську, і в інших населених пунктах області, але зв'язок із ними втрачено.

Часи змінюються!

Але повернімося до відкриття меморіальної дошки на честь матері й доньки Красицьких. Самого будиночка, в якому вони жили, вже давно немає – згідно з генеральним планом забудови міста, його знесли і довго не могли визначитися, куди ж перемістити Шевченкіану. На місці будиночка сьогодні височіє сучасна п'яти поверхівка, а колекція переїхала до іншої будівлі - поки що єдиного в області шевченківського музею «Кобзарева світлиця». Лише протягом перших п'ятнадцяти років існування світлиця прийняла понад 22 тисячі гостей!

Декілька слів хочеться сказати про історію появи меморіальної дошки. До речі, до неї долучилося й «Народне слово»: все почалося з листа Тетяни Кулик, опублікованого в одному з номерів нашої газети, із пропозицією увічнити пам'ять визначних особистостей краю. Стаття знайшла відгук у серцях кіровоградських депутатів Андрія Табалова, Федора Згривця, Андрія Мягкого, Ірини Малик (на знімку), Олександра Горбунова та Юрія Гребенчука. Вони ініціювали благодійний концерт гуртів «Вій», «Дельтора» та «Закон Ома» у березні, щоб зібрати кошти на меморіальну дошку. Згодом патріотичний порив підтримали скаутська організація «Пласт» та управління у справах сім’ї та молоді Кіровоградської облдержадміністрації. Результат, як бачимо, не забарився.

Цікаво, що дехто з колишніх посадовців, котрі всіляко перешкоджали створенню музею, також були присутні на урочистостях і демонстрували свою лояльність Часи міняються!

Згадує Яна Шкода, журналістка місцевої телерадіокомпанії:

- На початку 80-х років день вшанування Тараса Шевченка в Україні ще був заборонений. Не дай Боже, нам, студентам Київського національного університету, підійти до пам’ятника Кобзареві й вклонитися! Нашого однокурсника Федора Коника виключили саме за участь у цій акції. Зараз він живе в Канаді, є активним представником української діаспори. Все це було в нашій країні, а тоді різко змінилося з настанням незалежності.

Замість післямови

Загалом, «Кобзарева світлиця» разом із меморіальною дошкою цілком могли б стати ще однією родзинкою Знам'янки, її новим культурно-історичним маршрутом, вважає міський голова Ігор Крижанівський. А згодом міській владі можна було б подбати про заснування місцевої краєзнавчої премії імені В'ячеслава Шкоди, впорядкувати могили Катерини й Антоніни Красицьких, продумати й розробити маршрут для відвідувачів. Адже ставлення до святинь є відображенням цивілізованості нації.

Людмила Макей

оригінал статті