2010-07-13 - ХРЕСТ СТЕПАНА БАНДЕРИ: візьмімо на себе й научімося!, Нація і Держава

Нація і Держава, 2010-07-13

Яким був Степан Бандера у житті? Кого кохав? За що боровся? Яку ціну платив за свої переконання? Якими шляхами ходила його душа? На всі ці запитання шукає відповіді митець від Бога, актор, режисер, драматург, киянин Володимир Петранюк в авторській трагедії на одну дію «Чорна рілля, Любов і смерть Степана Бандери».

Це є сердечний уклін українському Герою Степанові Бандері. Це є й тріумф Володимира Петранюка та Театру Української традиції «Дзеркало». У виставі легендарний провідник нації постав без дешевого глянцю, як звичайна людина, яка гаряче кохала і люто ненавиділа, дошукувалася вічних істин та вміла прощати. Фактично, за версією Володимира Петранюка Степан Бандера - правдивий великомученик. Той, котрий ішов дорогою Христа прямісінько на Голгофу. Той, у чиєму житті теж був Іуда. Проїдений Іуда.

Ось якими словами розпочинається п'єса:

«Я не розповідаю про те, що знають. Я пишу про те, Ідо не знає ніхто. Не знає ніхто, бо такого не було ніколи. Все це я вимислив. Скоріше навіть і не вимислив. Це все мені наснилося в ніч на 13 вересня, коди я перебував у сердечному смутку по Ньому,  по нашому Провідникові Світлої пам'яті Степанові Андрійовичу Бандері. Слава Героям!»

Упродовж всієї вистави почуття глядачів наростають, напружуються, ніби тятива, поринаючи в шекспірівську безодню пристрастей. Щонайсильніший ефект, як на мій погляд, справляють репліка Бандери, звернена до свого вбивці: «Я тебе вибачаю, Богдане із Борщовичів!» та завершальна сцена Хрещення-Воскресіння маляти - раба Божого Степана. Прикметна деталь: замість дитини в руках Матері хлібина, огорнута українським рушником... Втім, марна справа - перераховувати усі алегорії, натяки, паралелі п'єси. Краще раз відчути й побачити це, сидячи у глядацькій залі.

А ледве звершилися останні репліки допрем’єрного показу авторської вистави «Чорна рілля. Любов і смерть Степана Бандери» на кону Театру Української традиції «Дзеркало», як глядацька зала вибухнула шквалом щирих оплесків. Аплодували стоячи, зі сльозами на очах. Байдужих не лишилося. Бо творче щастя Володимира Петранюка у тім, що він дотримується біблійної заповіді: «Не будь теплим. Будь холодним або гарячим». Адже саме з мовчазної згоди байдужих відбуваються чи це більшість трагедій на цьому світі. Посил із Біблії можна перефразувати на сучасний кніталт : «Байдужий раб гірший від ворога». На щастя, на такі вистави, як «Чорна рілля. Любов і смерть Степана Бандери» раби не ходять. Та що більше громадян України побачать п'єсу, то швидше прокинеться Україна від чергового етапу суєти і душевного сну.

Ось як описав Володимир Петранюк у своєму щоденнику день допрем'єрного показу вистави. Тут немає чого додати чи відняти. Тому подаємо цей відгук режисера без купюр:

«Відбулося. Позавчора, 6 липня, ми заграли виставу «Чорна рілля. Любов і смерть Степана Бандери». Щоправда, це ще не була прем'єра. Так званий допрем'єрний показ. За браком грошей, нічого не шили з костюмів і не будували декорацій. Все попідбирали вдома і на смітниках. Запросили глядачів. Прийшли друзі з Конгресу Українських Націоналістів, члени Спілки театральних діячів на чолі з Євгеном Калгановим, режисер з театру імени Івана Франка Петро Ільченко, народна артистка України Галина Яблонська, кореспонденти з кількох патріотичних газет, в тому числі Ольга Дубовик і Богдан Захаряк А решта - друзі, родичі і патріоти. Бо я в суботу за два дні до вистави зробив передачу на радіо «Культура» (яке, на диво, існує) з чудовою журналісткою Наталкою Володкевич і режисером Ірою Нижник, тож трохи людей знало. Звісно, був Дмитро Добрий-Вечір - наш менестрель, який «марудив» зо три місяці з написанням пісень до вистави. Врешті записав одну, в своєму виконанні, але чудово! «Чорна рілля». Дав нам її напередодні вистави, і ми її одразу впровадили у дійство.

Прем'єра була, як бомба. Хоча і не була прем'єрою. Бандеру грав я, Василь Шандро - вбивцю Сташинського, трьох дівчат - коханих Бандери - Юля Овчинникова, смерть Олена Мазурепко, кельнершу пані Абер - нова артистка Оксана Гермаш.

Люди в залі дихали виставою як одна людина. У фіналі, на смерть Бандери, цілковитий катарсис Сльози, квіти, рукостискання. Квіти, подаровані мені, лягли до портрета Степана Бандери, Ідо па фінал ми встановили на сцені із запаленою свічкою й бандурою. Вийшов такий ніби олтар.

Сюжет простий і багатогранний. Коротка історія зустрічі у кав'ярні в Мюнхені, де грала радіола, Степана Бандери і його вбивці Богдана Сташинського, вигадана мною, набула правди і життя. Хвилююча музика П'яцолло, європейський дух дійства і школа драматургії Славомира Мрожека, якого я коротко знав у Кракові, створили несамовиту ілюзію, у якій навіть я, режисер і виконавець, почав жити як у лабіринті несподіванок луна-парку.

Герої розмовляють на теми, хвилюючі для мене, на мої теми. Вони виборюють кожен свою правду, в чому, власне, сам я шукаю відповіді. Це вийшла для мене така собі психолабораторія, на досліди у якій, затамувавши подих, дивиться і, мабуть, намагається знайти відповідь глядач.

Свобода вибору дана людині Богом одна з головних думок, що ми передаємо глядачу зі сцени. Етична дискусія – дуель між героями, про те, що є любов, що є зрада, чого варта смерть, - це ті теми, що супроводжують кожного з нас, хто хоча трішки мислить. Це і для мене важко. Бо це не питання Бандери, а питання мої. Я «вліз» у постать Героя і почуваюся у ній несамовито. Валя Петранюк, розповідаючи про враження від вистави, - зашикала. А моя перша дружина Ірина сказала: «Ти врешті заграв свою справжню роль!» Дмитро ж Добрий Вечір сказав, що побачив, як на сцену вийшов Вова, а потім одразу забув, що це Вова і навіть під кінець не стримав сліз. Петро Ільченко підняв чарку і між іншим підкреслив, що вистава європейська і краща від усіх попередніх.

Я несу, свій хрест. Піхто мені за це не дає великих грошей. А навіть і просто гідної платні. Та хіба за хрест доплачують? Аби тільки не виривали мені його з рук. Мого скромного Хреста...»

Володимир Пстранюк режисер Театру Української .традиції «Дзеркало» високо цінує своїх колег та їхні творчі зусилля. Можливо, тому й акторський склад, задіяний у «Чорній ріллі» - вельми симпатичний. Постановку танцювальної частини вистави взяла на себе Людмила Глушко, художнє оформлення - Валентин Кузьмічов, освітлення - Володимир Мозолевич, режисуру звуку - актор театру Дмитро Старчоус. Неабиякої виразі гости дійству надає пісня «Чорна рілля», спеціально створена Дмитром Добрий-Вечір з культової української рок-групи «Вій».

У Петранюка амбітні задуми у найкращому розумінні цього слова. По-перше, віднині вистава «Чорна рілля» йтиме на різних творчих майданчиках столиці України. По-друге, з ініціативи Конгресу Українських Націоналістів; осібно заступника Голови КУН Володимира Борейчука та Голови Львівської обласної організації КУН Миколи Пшевлоцького, виставу Володимира Петранюка «Чорна рілля. Любов і смерть Степана Бандери» невзабарі матимуть змогу поцінувати глядачі Львова та Львівської області. Гадаю, нове прочитання образу Степана Бандери було б цікаве й академічним театрам, бо справляє ефект вибуху у міщанському болоті.

Аби п’єсу побачив мільйонний український глядач, необхідна бодай якась фінансова підтримка. Якщо серед читачів нашої газети знайдуться готові підставити плече творчій людині, яка щиро вкладає душу в українську справу, - не одне покоління українців дякуватиме за те. З найсвітлішими сподіваннями публікуємо банківські реквізити: КТВЗК «Театр Української традиції «Дзеркало», м. Київ-02092, вуя. Алма-Атинська, 109- Розрахунковий рахунок - 26663052701393 в Печерській філії Приватбанку. МФО 300711 ЄДР1ЮУ 33782402 (статус неприбуткової установи). Факс - 568-98-40. Призначення платежу: «На постановку вистави «Чорна рілля».

Ольга Дубовик

оригінал статті