2009-09-10 - Українське мистецтво: між спонсорами і меценатами, Галицький Кореспондент

Галицький Кореспондент, 2009-09-10, #35 (211)

Людина живе стільки, скільки її пам'ятають. Гая Цильнія Мецената, який жив у 1-му столітті до Різдва Христового, пам'ятають досі. Меценат підтримував мистецтво: захистив Вергілія, посприяв Горацію... Його ім'я стало загальною назвою і зхалишилося у віках.

Сьогодні слово «спонсор» практично витіснило з ужитку категорію «меценат», принаймні в Україні. Від митця очікують дивідендів - якщо навіть не матеріальних, то принаймні медійних, рекламних. Прояви меценатства вкрай рідкісні. Про причини й наслідки такої ситуації «Галицький кореспондент» запросив поміркувати експертів.

Cергій «Літл» Литвинюк, менеджер групи «Вій»

Зразу ж зазначу: спонсорство і меценатство - різні поняття. Зі спонсорством в Україні більш чи менш нормально. А ось меценатства як такого немає.

Мабуть, рано ще. Звичайно, таке явище існує, я б сказав, на побутовому рівні. Наприклад, піднявся хтось круто, а його друг дитинства - музикант чи художник - ну, й дав він йому трохи баксів, щоб той з голоду не помер. Чи на запис альбому. Чи на виставку... Хоча все-таки це більше схоже на благодійність. Бо меценат не просто дає гроші на культуру, але і сам глибоко розбирається в мистецтві, уміє його цінувати й розуміє його значення. Ось звідси і починають «рости ноги». Мабуть, українські меценати ще ходять до дитячого садочку. Чи ще вчаться на батьківські гроші в лондонських університетах. Тому що теперішні забезпечені люди практично не цікавляться мистецтвом. І не розуміють простої істини: в культурному і духовному зростанні кожної людини і є рішення більшості проблем суспільства. В цьому їх зобов'язання у служінні Батьківщині, як би це патетично не звучало.

Павло Нечитайло, група «Пропала грамота»

Меценати в Україні були, є і будуть! Саме завдяки їм можливе існування некомерційного мистецтва, а це архіважливо в часи, коли гроші стали мірилом усіх речей. Мені відомі як окремі митці, так і глобальні мультимистецькі проекти всеукраїнського рівня, які існують саме завдяки меценатству. Розголошувати імена було б некоректно. І самі меценати не люблять піару, діючи за принципом «нехай ліва рука не знає, що робить права». Є певна категорія діячів культури, які традиційно плачуть від безгрошів'я і проклинають несправедливий світ. Мені здається, що матеріальні закони працюють напрочуд правильно і чітко. Усім дається за плодами та думками. Якщо музикант, художник, науковець бідний та злий на соціум, то, може, варто змінити себе - і зміниться все навколо? Часто трапляється, що людина не відчуває свого меценатського потенціалу, і цю добру силу треба в ній виявити, пробудити. Коли я влаштовував археологічні експедиції печерними монастирями Дністра, мені доводилось займатись і такою діяльністю, виявляти в людях шляхетне. Та й в історії ансамблю «Пропала Грамота» благодійники траплялись доволі часто.

Юрко Назарук, директор холдингу «Фест»

Якось так вже склалось - якщо стаєш хоч трохи успішним, тебе всі намагаються зробити ще й меценатом! Свого часу я багато працював у медійних проектах, які були креативними й цікавими, часто андерграундовими - радіо, газета та інше. Всі вони закінчувались однаково і стрімко згасали. Вся свобода слова журналістів швиденько зникала при першій затримці платні. Тоді я вирішив для себе, що працюватиму надалі лише в проектах, які зможуть себе окупити. Вийшло. Насправді, якщо міркувати не так, що хтось тобі зобов'язаний заплатити, бо ти геніальний, а в спосіб трохи інший - так, що ти здатен надати послугу чи придумати таке, на що люди заможні самі негодні, ба більше - сприймати їх як партнерів твого успішного проекту, - тоді все стає зовсім інакшим. Я переконаний, що переважна більшість проектів талановитих художників, музикантів чи науковців гине через їхню нездатність правильно скомунікувати та зуміти поділитись своєю монополією на геніальність. Визнати, що заробити гроші в інший спосіб - це теж гідна справа, і ніхто не зобов'язаний платити просто так, і ніхто не мріє бути меценатом. Більшість притомних людей хоче просто підтримати цікаві проекти і відчувати себе повноцінним партнером. І повірте, це направду вдається: видаються добрі книжки, робляться концерти. І всі вони успішні, бо обидві сторони відчувають себе рівноцінними партнерами й друзями

Влад ТРЕБУНЯ

оригінал статті