Курйози: Труднощі перекладу з української на російську...

Тетяна Олейникова - російська поетеса, прозаїк, директорка старійшого фестивалю в жанрі акустичного рок-н-ролу «Оскольская лира» (open since 1989), зробила авторський переклад пісні групи Вій «Колискова 33».

Російська поетеса прислала свій переклад авторці тексту Лесі Рой.

В російській версії мова іде не від імені батька, а від імені матері. Загалом, вийшло у стилі «Піноккіо» - «Буратіно», «Чарівник країни Оз» - «Чарівник смарагдового міста».

Наводиться російський варіант тексту.

КОЛЫБЕЛЬНАЯ 33-го ГОДА

Баю-баю, деточки,
ангелочки светлые,
Месяц ясный караулит
звёздочки в ночи
Я над люлькою рыдаю:
мне кормить вас нечем.
В хате голод, в хате морок,
мать моя ворчит:

Что над ними плачешь ты?
В лес неси их, милая,
Ночка заласкает их
на своих крылах!
Бог простит - помилует
не крестом, так вилами:
А мы - что?
Из праха мы, и сойдём во прах.

Пусть их ножки босые,
заплетутся росами,
А замёрзнут -
снег укроет белым полотном,
Засверкают жемчугом
от весны до осени
Так и так - уже не выжить,
смерти - всё одно.

Ну, зачем ты их колышешь?
В лес неси их, милая,
Ночка забаюкает
их в своих крылах!
Ты укрой их листьями -
у меня нет силушки
А мы - что?
Из праха мы, и сойдём во прах+

Я сейчас в последний раз
вас согрею, птенчики,
Больше вам от голода
плакать не дано.
Некрещёные мои,
я с отцом не венчана,
Вы ночами приходите
под моё окно.

Я скажу вам: «Деточки,
смерть - теперь судьба моя.
Пусть вас ночь теперь лелеет
на своих крылах
Мне уже и знать не надо,
прощена ли вами я.
А мы - что?
Из праха мы, и сойдём во прах»

 

Колискова 33

 

Назва: Колискова 33

Музика: Дмитро Добрий-Вечір

Вірші: Леся Рой

 

Люлі-люлі, спатоньки, мої янголятонька,

Місяць вже на чатах, скоро темна ніченька на землю ляже...

Стою над колискою: що ж вам дати їстоньки?

Третій день у хаті висить морок голоду, а мати каже:

 

Нащо заколисуєш? Віднеси ти їх у ліс -

Хай там ніч їх гойда на чорнім крилі!

Не хрестом - так вилами Бог тебе помилує:

Як ми - прах, хай земля іде до землі.

 

Щоб блукали росами ніженьками босими,

Від весни до осені мигтіли у траві зеленим сяйвом,

А як стане холодно - сніг розстеле полотно...

Вам не жити все одно - помрете з голоду, і мати каже:

 

Нащо заколисуєш? Віднеси ти їх у ліс -

Хай там ніч їх гойда на чорнім крилі!

Та закидай листячком - в мене сил не вистачить:

Всі ми - прах, хай земля іде до землі.

 

Пташенята любії ще раз приголубити...

Плакати від голоду ви вже не будете - лиш я заплачу:

Ви, спасибі татові, стали потерчатами,

Будете кричати ви під вікнами вночі, а я вам скажу:

 

Люлі-люлі, спатоньки, мої янголятонька,

Хай вас ніч понесе на чорнім крилі

Вже не має значення, чи мені пробачите

Всі ми прах, - хай земля іде до землі.